Мов рана, що не заживає,
Вони крізь час тривожать душу,
І спокою Вона не має....
Кажуть, що минуле не належить нікому.
Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з
нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторювалися.
Ніде і ніколи.
Ведучі заходу Гаврилюк Артур та Лукащук Ангеліна
розповіли присутнім, про Голодомор, який
призвів до небачених безневинних жертв. У світовій історії не зафіксовано
голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України – однієї з
найродючіших країн світу.
Учні10 класу продекламували вірші: Юрчук Ірина
«У той рік заніміли зозулі» Дмитра Головко,
Савчук Максим - «Вічний монолог»
А. Листопад, Анастасія Кірись – «Голодомор». Всі присутні мали змогу
переглянути відеосюжет документальних фільмів «Великий голод», «Спогади
очевидців», хвилиною мовчання пом’янули великомучеників нашої історії.
Те, що відбулося в Україні в 1932-1933
роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін заказав ставитися до голодомору як до існуючого явища.
Сьогодні – час очищення і ми починаємо
осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа,
розковується свідомість звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити
архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати
історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.