«Свіча запалена від серця»

Ті чорні дні голодомору,

Мов рана, що не заживає,

Вони крізь час тривожать душу,

І спокою Вона не має....

        Кажуть, що минуле не належить нікому. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторювалися. Ніде і ніколи. 

       Ведучі заходу Гаврилюк Артур та Лукащук Ангеліна розповіли  присутнім, про Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України – однієї з найродючіших країн світу.

      Учні10 класу продекламували вірші: Юрчук Ірина «У той рік заніміли зозулі» Дмитра Головко,  Савчук Максим -  «Вічний монолог» А. Листопад, Анастасія Кірись – «Голодомор». Всі присутні мали змогу переглянути відеосюжет документальних фільмів «Великий голод», «Спогади очевидців», хвилиною мовчання пом’янули великомучеників нашої історії.

      Те, що відбулося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін заказав ставитися до  голодомору як до існуючого явища.

       Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.